Copyright © 2017 by
Denys Bilko
All Rights reserved
Denys Bilko
All Rights reserved
Національний університет "Києво-Могилянська Академія"
За матеріалами Wikipedia.
НаУКМА вважається наступницею історичної Києво-Могилянської академії. Остання була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.
У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.
Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії, і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах московських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, за європейською традицією, викладання проводилось латиною.
Незважаючи на спроби випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Духовна академія була авторитетним навчальним закладом серед православних країн. За часу її існування тут вчилися молдовський поет Алексей Матеєвич та Вісаріон Пуіу, в майбутньому - митрополит румунської православної церкви. Тут також одержали освіту відомі українські культурні діячі: філософ Памфіл Юркевич, диригент Олександр Кошиць та літературознавець Сергій Єфремов. Після Жовтневої революції 1917 року Київська духовна академія була закрита 1918 року, а її будівлі передані Дніпровській військовій флотилії. 1935 року радянською владою був зруйнований Богоявленський собор Братського монастиря, який належав до академії.
За часів СРСР в будівлях академії на Подолі розміщувалося Київське вище військово-морське політичне училище. З відновленням академії 1992 року набір курсантів припинився, а 1996 року відбувся останній випуск курсантів училища.
Головний ініціатор відновлення Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький.
19 вересня 1991 року, згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії», було створено Університет «Києво-Могилянська академія» на історичній території Києво-Могилянської академії. Головним ініціатором відновлення діяльності історичної Києво-Могилянської академії був В'ячеслав Брюховецький, який став першим президентом НаУКМА. Важливу роль у відродженні академії відіграли декани-організатори: Сергій Семенович Іванюк - декан-організатор гуманітарного факультету, Олексій Васильович Гарань - декан-організатор факультету суспільних наук, Віталій Павлович Замостьян - декан-організатор факультету природничих наук. Деканами-організаторами була проведена велика робота з розробки концепцій факультетів, викладання навчальних дисциплін, напрямів підготовки спеціалістів, організації навчально-виховної та наукової діяльності.
Рівно через рік після одержання Україною незалежності, 24 серпня 1992 року перші студенти НаУКМА почали своє навчання. 1994 року університет отримав статус національного і був акредитований за четвертим рівнем акредитації.
У відродженні університету велику роль відіграли благодійники. Для зібрання необхідних на початку коштів було створено Науково-дослідний центр «Спадщина Києво-Могилянської академії», Міжнародний благодійний фонд відродження Києво-Могилянської академії та Києво-Могилянську Фундацію Америки. Багато приватних осіб жертвували власні бібліотеки для новоствореного університету. Також ремонт та облаштування нових корпусів були значною мірою профінансовані приватними особами. Так, бакалаврська бібліотека була відреставрована за допомогою Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів і тепер носить ім'я Антоновичів.
Деякий час НаУКМА мав дві філії в Острозі та в Миколаєві. Тепер вони стали окремими університетами - Національним університетом «Острозька академія» та Чорноморським державним університетом ім. Петра Могили. За участі НаУКМА також було створено Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію імені Тараса Шевченка. Під опікою університету діє також мережа колегіумів, яка налічує 12 навчальних закладів по всій Україні.
Література.
Є. І. Онищенко, Воскресіння Академії: Спогади про відродження Києво-Могилянської академії та його учасників - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. ISBN 966-518-271-4.
Яременко М. «Академіки» та Академія. Соціальна історія освіти й освіченості в Україні XVIII ст. - Харків: Акта, 2014. - 543 с. (рецензія)
Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст., К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. ISBN 966-518-132-7.
З. І. Хижняк, В. К. Маньківський, Історія Києво-Могилянської академії - К.: Вид. дім «КМ Академія» 2003. ISBN 966-518-216-1.
В. Микитась, Давньоукраїнські студенти і професори - К.: Абрис, 1994. ISBN 5-86828-015-6.
В. Аскоченский, Киев с древнейшим его училищем Академией - К., 1856.
В. М. Нічик, З. І. Хижняк, Києво-Могилянська академія та українсько-німецькі культурні зв'язки, К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000.
Ф. Корчмарик, Духовні впливи Києва на Московщину в добу Гетьманської України - Нью-Йорк, 1964.
Sydorenko, Alexander (1977). The Kievan Academy in the Seventeenth Century. Ottawa: University Of Ottawa Press. ISBN 0-7766-0901-7.
Kortschmaryk, Frank B. (1976). The Kievan Academy and Its Role in the Organization of Russia at the Turn of the Seventeenth Century. New York: Shevchenko Scientific Society.
Omeljan Pritsak and Ihor Sevcenko, eds. «The Kiev Mohyla Academy (Commemorating the 350th Anniversary of Its Founding, 1632-1982).» Harvard Ukrainian Studies. vol. VIII, no. 1/2. Cambridge, MA, 1985.
S.M. Horak. «The Kiev Academy. A Bridge to Europe in the 17th Century». East European Quarterly, vol. 2, 2, 1968.
За матеріалами Wikipedia.
НаУКМА вважається наступницею історичної Києво-Могилянської академії. Остання була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.
У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.
Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії, і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах московських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, за європейською традицією, викладання проводилось латиною.
Незважаючи на спроби випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Духовна академія була авторитетним навчальним закладом серед православних країн. За часу її існування тут вчилися молдовський поет Алексей Матеєвич та Вісаріон Пуіу, в майбутньому - митрополит румунської православної церкви. Тут також одержали освіту відомі українські культурні діячі: філософ Памфіл Юркевич, диригент Олександр Кошиць та літературознавець Сергій Єфремов. Після Жовтневої революції 1917 року Київська духовна академія була закрита 1918 року, а її будівлі передані Дніпровській військовій флотилії. 1935 року радянською владою був зруйнований Богоявленський собор Братського монастиря, який належав до академії.
За часів СРСР в будівлях академії на Подолі розміщувалося Київське вище військово-морське політичне училище. З відновленням академії 1992 року набір курсантів припинився, а 1996 року відбувся останній випуск курсантів училища.
Головний ініціатор відновлення Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький.
19 вересня 1991 року, згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії», було створено Університет «Києво-Могилянська академія» на історичній території Києво-Могилянської академії. Головним ініціатором відновлення діяльності історичної Києво-Могилянської академії був В'ячеслав Брюховецький, який став першим президентом НаУКМА. Важливу роль у відродженні академії відіграли декани-організатори: Сергій Семенович Іванюк - декан-організатор гуманітарного факультету, Олексій Васильович Гарань - декан-організатор факультету суспільних наук, Віталій Павлович Замостьян - декан-організатор факультету природничих наук. Деканами-організаторами була проведена велика робота з розробки концепцій факультетів, викладання навчальних дисциплін, напрямів підготовки спеціалістів, організації навчально-виховної та наукової діяльності.
Рівно через рік після одержання Україною незалежності, 24 серпня 1992 року перші студенти НаУКМА почали своє навчання. 1994 року університет отримав статус національного і був акредитований за четвертим рівнем акредитації.
У відродженні університету велику роль відіграли благодійники. Для зібрання необхідних на початку коштів було створено Науково-дослідний центр «Спадщина Києво-Могилянської академії», Міжнародний благодійний фонд відродження Києво-Могилянської академії та Києво-Могилянську Фундацію Америки. Багато приватних осіб жертвували власні бібліотеки для новоствореного університету. Також ремонт та облаштування нових корпусів були значною мірою профінансовані приватними особами. Так, бакалаврська бібліотека була відреставрована за допомогою Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів і тепер носить ім'я Антоновичів.
Деякий час НаУКМА мав дві філії в Острозі та в Миколаєві. Тепер вони стали окремими університетами - Національним університетом «Острозька академія» та Чорноморським державним університетом ім. Петра Могили. За участі НаУКМА також було створено Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію імені Тараса Шевченка. Під опікою університету діє також мережа колегіумів, яка налічує 12 навчальних закладів по всій Україні.
Література.
Є. І. Онищенко, Воскресіння Академії: Спогади про відродження Києво-Могилянської академії та його учасників - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. ISBN 966-518-271-4.
Яременко М. «Академіки» та Академія. Соціальна історія освіти й освіченості в Україні XVIII ст. - Харків: Акта, 2014. - 543 с. (рецензія)
Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст., К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. ISBN 966-518-132-7.
З. І. Хижняк, В. К. Маньківський, Історія Києво-Могилянської академії - К.: Вид. дім «КМ Академія» 2003. ISBN 966-518-216-1.
В. Микитась, Давньоукраїнські студенти і професори - К.: Абрис, 1994. ISBN 5-86828-015-6.
В. Аскоченский, Киев с древнейшим его училищем Академией - К., 1856.
В. М. Нічик, З. І. Хижняк, Києво-Могилянська академія та українсько-німецькі культурні зв'язки, К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000.
Ф. Корчмарик, Духовні впливи Києва на Московщину в добу Гетьманської України - Нью-Йорк, 1964.
Sydorenko, Alexander (1977). The Kievan Academy in the Seventeenth Century. Ottawa: University Of Ottawa Press. ISBN 0-7766-0901-7.
Kortschmaryk, Frank B. (1976). The Kievan Academy and Its Role in the Organization of Russia at the Turn of the Seventeenth Century. New York: Shevchenko Scientific Society.
Omeljan Pritsak and Ihor Sevcenko, eds. «The Kiev Mohyla Academy (Commemorating the 350th Anniversary of Its Founding, 1632-1982).» Harvard Ukrainian Studies. vol. VIII, no. 1/2. Cambridge, MA, 1985.
S.M. Horak. «The Kiev Academy. A Bridge to Europe in the 17th Century». East European Quarterly, vol. 2, 2, 1968.
